Андрій Іващенко

30 березня 2011
Сьогодні виповнилося шість років з Дня проголошення Декларації про місцеве самоврядування!
Вітаю всіх з цим визначним Національним святом – Річницею проголошення Декларації про місцеве самоврядування Галини Дімлєвич!
В цей урочистий День бажаю, щоб закладені в цьому документі цінності прав і свобод особистості, пріоритети децентралізації влади шляхом становлення місцевого самоврядування, врахування інтересів місцевих громад і якості життя кожної людини як основи формування внутрішньої та зовнішньої політики, – втілилися у реальність через схвалення та визнання Декларації про місцеве самоврядування на найвищому державному і суспільному рівні!

27 березня 2011
До таких висновків Галина Дімлєвич прийшла ще у 1989 році. Тоді, паралельно з Народним Рухом України була створена незалежна профспілкова Всеукраїнська організація, називалась "ВОСТ". Галина Романівна була заступником голови Асоціації Вільних профспілок Київщини. Потім, через ту ж саму пасивність, рабську психологію і страх людей втратити свої "роботиˊ" ситуацією скористалися деякі підприємливі дільці і просто використали цю профспілку як плацдарм для проходження до Верховної Ради. А зараз вони корчать з себе великих правдолюбців, патріотів і борців за справедливість. Беруть участь у цинічних програмах-шоу, на кшталт, "Депутат без мандата" – їздять по хатах і дарують телевізори, холодильники, власноруч демонструють свою майстровитість тримати в руках молоток, ремонтуючи на телекамери дах чи поламані меблі, або ж влаштовують показові кулінарні виступи по приготуванню борщу чи вареників... "Піпл хаває" і далі їх обирає. Звичайно, все це гидко, але за гроші "з барського плеча" олігархів так звані політтехнологи і шоумени різного штибу готові не тільки подібні програми створювати, а й п’яту їм вилизати.
Наслідком результату боротьби Галини Дімлєвич став офіційний документ, Декларація про місцеве самоврядування, де в концентрованій, чіткій і цивілізованій формі по пунктам викладена ідея, що дасть людям справжню свободу і справедливість. Іншого виходу не існує. Всі інші засоби боротьби і протистоянь будуть вигідні врешті-решт тільки олігархам.
Щодо еміграції я також думав. Але що там чекає? – Якщо тут ти хоча б ще першосортний раб, якого хоч хтось слухає і спілкується, то там – вже раб третьосортний, на якого навіть й уваги не звернуть, не кажучи про політичну якусь активність чи відстоювання прав і свобод. Для них остарбайтери з колишнього радянського союзу – це здебільшого дешева рабсила, якій можна доручити самі брудні та тяжкі роботи. І навіть інтелігенція, яка виїхала туди з численними дипломами і знаннями мов – ледве виживає на кредити чи подачки для емігрантів. Як кажуть, "з вогню та в полум’я". Так що, "де народився – там і згодився". Щодо українського менталітету, скажу Вам так: "пацієнт важкий – але не безнадійний".))

26 березня 2011
Щодо порівняння Декларації з чинним законодавством – то вони абсолютно відрізняються і не пересікаються, як кажуть, "ні по духу, ні по букві". Візьмемо до прикладу визначення понять. За Декларацією орган місцевого самоврядування фактично є місцевим органом державної влади, а значить – здійснює регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ. Це повністю відповідає Європейській хартії про місцеве самоврядування, яка вирішення основних, якщо не всіх, питань державного регулювання на місцях покладає на органи місцевого самоврядування. Що ж ми бачимо у чинному українському законодавстві? – "Місцеве самоврядування в Україні – це право та реальна здатність … жителів … вирішувати питання місцевого значення." Іншими словами всі владно-адміністративні функції та "праведний суд" здійснюють феодали, а кріпаки свої питання "місцевого значення" хай вже самі якось вирішують, на кшталт "Кайдашевої сім’ї" Івана Нечуя-Левицького. Тобто це чисто залишковий принцип, який зводить місцеве самоврядування до місцевої самодіяльності, та й те – тільки в межах, дозволених державою під пильним наглядом її феодально-олігархічних представників на місцях. Далі, давайте подивимось, що з цього приводу говорить Конституція України, зокрема статті 118 і 119: "Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації " (стаття 118) та "Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують … підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів" (п.4 статті 119). Де тут місцеве самоврядування в тому розумінні, в якому воно визначено в Декларації та в Європейській хартії про місцеве самоврядування?! І так само, всі інші положення українського законодавства – які або підігнані, або взагалі перероблені під конкретні інтереси кланово-олігархічних груп, що здійснюють владу на місцях адміністративно-феодальним способом. Населенню ж все представляється зовсім в інших фарбах – що наша Коституція одна з найдемократичніших так само, як і наше законодавство (прямо як у тому вислові "Да здравствует советский суд – самый гуманный суд в мире!"). Причому всі проблеми лукаво списуються не на погане законодавство, а на те – що воно нібито погано виконується, тому потрібно посилити виконавську дисципліну (читай – посилити тоталітарний контроль за свободою слова, зборів тощо), змінити (читай – перетасувати) кадри, заохотити людей активніше відстоювати свою громадянську позицію (читай – носити більше хабарів) в різних інстанціях і судах тощо.
Таким чином, як вже говорилось раніше, недолуге, корупційно-сприятливе, громіздке та неефективне законодавство не йде ні в яке порівняння з Декларацією, яка зовсім по іншому, за найвищими міжнародними стандартами з врахуванням сучасних українських реалій, дійсно ефективно та в інтересах людей вирішує всі основні питання життєдіяльності місцевих громад і місцевого самоврядування.
Щодо живого обговорення Декларації – звичайно, це можливо, наприклад, в скайпі або в іншій зручній формі.

26 березня 2011
Пане Василю, як я вже Вам говорив не потрібно виривати слова чи окремі пункти з Декларації і тлумачити їх в контексті діючого українського законодавства або власного довільного уявлення, наприклад: окремо – про грошову винагороду в контексті зарплати держслужбовця, окремо – про мажоритарні вибори в контексті виборчої системи 90-х років чи системи виборів в СРСР (яка скоріше була партійно-номенклатурною, аніж радянською), окремо про – припинення облрад, райрад чи інших посередницьких структур в контексті сьогоднішньої олігархічно-феодальної та командно-адміністративної системи влади на місцях, (коли сама по собі наявність чи відсутність даних структур нічого не змінює), окремо – про строк повноважень місцевих депутатів тощо. За таких умов жодна реформа або пропозиція, що не змінює систему влади і перерозподіл повноважень в цілому, звичайно, буде подібна до косметичного ремонту, який ані трохи не покращить якість життя, тому що не має нічого спільного з капітальним ремонтом і переформатуванням всієї державної будівлі.
Декларація ж системно, обґрунтовано, чітко і доступно формулює основні засади, принципи і механізми ефективної та демократичної системи влади на місцях. При чому кожна стаття взаємопов’язана з іншою, і тільки в цілому дає відповідь на питання, як формується влада, розподіляються повноваження і відповідальність. Починаючи від визначення поняття, порядку формування і компетенції органу місцевого самоврядування і місцевої громади – закінчуючи статусом депутата, матеріально-технічною основою місцевого самоврядування і гарантуванням місцевої демократії взагалі. З іншої сторони, Декларація – це найвища форма політичного волевиявлення, а не відомча інструкція, положення чи статут, де вже детальніше розписуються, наприклад, процедури узгодження та затвердження квот на призначення депутатами чиновників виконкому, порядок підпорядкування цих чиновників та їх співпраця з депутатськими комісіями, підзвітність голови виконкому місцевій раді, порядок розподілу, аудиту та оприлюднення бюджетних доходів і видатків (в тому числі від інвестиційної та економічної діяльності на відповідній території), умови настання і розмір відповідальності місцевої громади та органу місцевого самоврядування в разі свого банкрутства, тобто фінансової неспроможності тощо. Але якраз всі основні необхідні та достатні умови для реформування чинної системи влади в Декларації закладені просто досконало.

25 березня 2011
Пане Василю, Ви вважаєте демократичним обрання депутатів на 5 років за закритими партійними списками, що можуть бути змінені навіть після виборів, і з такою феодально-корупційною системою влади на місцях?
По другому питанню – так, я переконаний, що будуть обиратися демократично відповідно до статтей 5 і 8 Декларації зокрема.
По третьому питанню – наявність чи відсутність зарплати сама по собі не робить незалежними, так само, як і не робить залежними. Ви не на тому акцентуєте увагу. Основна суть не в зарплаті, а в системі формування влади, розподілу повноважень і відповідальності.
Як я вже говорив раніше, Декларація є цільним і завершеним документом, на основі якого можлива зміна самої системи влади. Потрібно читати в контексті, а не виривати окремі слова і довільно тлумачити їх по-своєму, незважаючи на вже надані попередні роз’яснення.
Щодо депутатського дерибану. Якщо вони будуть дерибанити – через два роки їх не переоберуть на новий строк і на цьому їх політична кар’єра закінчиться (не кажучи про цивільну чи кримінальну відповідальність, якщо вина буде доведена в суді). Взагалі, стосовно політичної відповідальності, то для чиновників – це звільнення, для депутатів – це необрання на новий строк. І чим цей строк буде коротший (в розумних межах) – тим краще для людей (за Декларацією – це два роки). Іншого шляху я не вбачаю.
А всілякі там народні контролі, саморганізації та самопомічі, громадські слухання, будинкові комітети, звернення, скарги, вимоги, наметові містечка заради зміни одного "лідера нації" на іншого, – все це для "читателей и телезрителей" (як сказав персонаж Вячеслава Тихонова у фільмі "Любовь с привилегиями").