Борис Смаль

6 травня 2011
Надія на "успішного і щедрого" бізнесмена, який частину отриманого прибутку віддасть в касу партії лише заради ідеї — утопія.
Але в діяльності партії безумовно будуть виникати фінансові питання: не лише способи отримання прибутку, але бюджетування, фінансова логістика і т.п.
Тому користь від спільноти можлива наступна: пошук людей, які зможуть це професійно виконувати.
Відносно "партією повинні займатися партійці, а комерцією комерсанти"— не згідний. В еру суцільної комерції (говорим про факт її культу, а не про мораль) "партієць щонайменше повинен розуміти закони і правила, за якими живе комерія (бізнес). Адже партія не буде діяти на чистому полі, а навпаки, починатиме свою політичну гру на полі, яке вже створене саме бізнесом (комерцією).

10 квітня 2011
Згідний, що мерітократія не повинна продовжувати "традиції" сучасності і не тільки в питанні про приватизацію землі. Щодо правонаступності, то краще сказати, турбуюсь аби не перегнути палку в іншу сторону, бо це таки нам властиво.
Радий, що знаходимо точки дотику.

9 квітня 2011
Турбують такі небезпечні спрощення: «…ви володієте землею тільки тому, що держава з цим погоджується - а може і не погодитися в один прекрасний день», «…гарант може як гарантувати право власності, так і перестати гарантувати це право», «…щоб не робила сучасна влада, законність і моральність її дій в перспективі можуть бути поставлені під сумнів, як і набуті права власності». Дещо схоже на способи перегляду прав власності після 1917р. Не допускаю думки про порушення принципу правонаступності влади чи правонаступності держави (як у випадку внутрішніх так і зовнішніх (іноземних) власників). Можливі наслідки: невдоволення і всередині і зовні, непокора, ізоляція і т.п.
Про «державу» і «країну» розумію як в класиків : Держава — це 1) сукупність людей, території, на якій вони проживають, та суверенної у межах даної території влади; 2) організація політичної влади, головний інститут політичної системи суспільства, який спрямовує і організовує за допомогою правових норм спільну діяльність людей , захищає права та інтереси громадян. Країна — визначена територія що становить єдність з погляду історії, природних умов, населення, що в політико-географічному відношенні може мати державний суверенітет або бути залежною. Тому «сильна держава» в редакції Святослава Стеценка таки більше стосується саме «держави».
А відносно торгівлі землею в Україні, то зараз це таки не на часі, і не лише тому, що це «позбавлене змісту». Чи не так?

8 квітня 2011
Цікаві роздуми про сильні і слабкі держави. Хоча втрата власності на землю (навіть часткова і особливо на користь іноземців) є потенційною загрозою для "сили" держави. Крім того сильна держава, може перестати бути сильною під впливом різних факторів (політичних, економічних, навіть природних). Тому, напевно, варто визнати, що приватна власність на землю в будь-якому випадку є ризиком. Безумовно цей ризик на порядок менший у випадку відчуження землі на користь своїх громадян ніж на користь іноземців (бо на своїх більше важелів впливу).
Стосовно України, то питання не на часі. Важко не погодитись з тим, що суспільство хворіє. Відсутні ідеї, цінності чи інші фактори, які можуть об"єднувати народ. І навпаки, має місце деморалізація, популізм, культ беззаконня та ін. Крім того великий бізнес виснажує природні ресурси без найменшого бажання подбати про їх відновлення. Чи варто віддати ще й землю. Бо хто її може купити: той, хто на ній працює і дбає про неї, чи той, хто має гроші і хоче їх ще більше? Відповідь очевидна.
Тому поки краще заморозити питання про приватизацію землі. Як альтернативу варто обговорити доцільність стимуляції та полегшення умов оренди землі (ще краще в комплексі з програмою субсидування та страхування с\г виробника) з одночасним підсиленням відповідальності за недбайливе чи нецільове використання орендованих земель.
Відносно вивозу с\г продукції цілком згідний з автором.