Дана стаття присвячена питанню сучасного стану культури і мистецтва в Україні. Адже важливим фактором розвитку нації, а отже і держави, є духовний, культурний її розвиток. Тож необхідно обов'язково звертати увагу на цей аспект.

Розглянемо деякі факти із мистецького життя незалежної України.

Музичне мистецтво. Чи є воно наразі? Чи гине під тиском шоу-бізнесу? Академічне мистецтво музики застрягло в основному на авангардному мистецтві, котре наразі закордоном вже відійшло на задній план і дало місце іншим технікам. Решта напрямків, таких як, скажімо, старовинна музика, народна музика, джаз тощо — існують тільки завдяки старанням самих музикантів, які, маючи іноді навіть звання народних та заслужених, виступають для пошановувачів задарма просто для того, аби їх кохана справа не загинула зовсім. Але ж ті ж самі музиканти такі ж люди! Їм так само, як менеджерам, сантехнікам, політикам та пожежникам треба щось їсти, за щось жити, виховувати дітей і таке інше! І що ж? Вони мають працювати на інших роботах (у кращому випадку викладати в декількох ВНЗ за спеціальністю, в гіршому — іти в сфери абсолютно далекі від мистецтва). А отже на саме мистецтво у них лишається значно менше сил і часу. Хто від цього страждає? Українці! Які ніколи так і не почують невідомих опер Бортнянського, не дізнаються як саме виглядає клавесин і що “оце в чохлі” не гітара, і не величезна скрипка, а бандура — їх національний інструмент.

З естрадною музикою ще гірше! Якщо академічне мистецтво просто не має можливості гідно розвиватися і бути донесеним до широкого загалу, то естрада доносить свої зразки. Але які!!! Головними зірками українського шоу-бізу стали голі дівчата, які поняття не мають про музичну грамоту, ніколи в своєму житті не співали і не заспівають наживо, і абсолютно не уявляють собі, як має звучати справжня естрадна пісня. Вони створені для того, аби так звані продюсери, змогли заробити грошей, а “папіки” цих дівчат — декілька місяців споглядали своїх лялечок на голубих екранах. І що завдяки цьому слухає наша молодь? На чому вони виховуються? На піснях на зразок “Я супер блондинка, спортивная машинка стоит под окном”?

Ходімо далі! Театр! Про нього можна говорити багато і довго. Про те, що він не підтримується, що він абсолютно не пропагується, що до нього не привчається молодь і так далі. Але можна просто навести один єдиний яскравий приклад — і ситуація зі станом театрального мистецтва в Україні одразу ж стане зрозумілою. Кілька років тому відома оперна співачка, чудовий голос якої нині ми вже можемо чути лише у записах, - Євгенія Мірошніченко — вирішила спробувати виправити ганебну ситуацію музично-театральної сфери України. Про яку саме ситуацію йдеться? Про те, що наші молоді виконавці величезною кількістю від'їжджають за кордон, працюють там у кращих оперних театрах, бо в їх рідній країні їм місце чи в переході, чи на весіллі. Пані Мірошніченко, спираючись на досвід сусідньої Москви (де тільки музичних театрів десятки, в нас їх, для порівняння, - три, один з яких дитячий), пропонує створити новий театр в Києві — Малу Оперу, в якій будуть ставитися старовинні та сучасні опери, котрі ніколи не ввійдуть до репертуару Оперного театру Києва. Якщо не вдаватися в деталі, варто відмітити, що кілька років Є.Мірошніченко боролася за свою ідею, їй вдалося отримати приміщення під цей театр! Для цього було виділено чудову будівлю біля м.Лук'янівська — на початку ХХ століття вона була побудована як Народна опера, потім була віддана під ДК Трамвайщиків, а нині просто гине від старості і відсутності належного догляду, хоча офіційно є пам'яткою культури. Будівля була передана під театр. Проте до сих пір, вже й немає пані Мірошніченко, вже й стільки часу пройшло — а й досі чудовий театр початку ХХ століття розвалюється на шматки, приміщення здаються в аренду під офіси, нічого схожого на Малу оперу там немає. Бо міська рада і керівництво держави відмовляються не те що підтримувати, а хоча б не заважати новоствореному театрові, якому, скоріш за все, таки не судилося жити.

Кіномистецтво! Чи є сенс взагалі про нього говорити? Чи є воно наразі в Україні? Досить сумнівно. Ми створили в Одесі міжнародний кінофестиваль, витративши на нього мільйони гривень, а може й доларів, проте наші кіностудіі або взагалі розвалюються, бо занедбані, або ж здані під приватні продакшени, або ж працюють на замовлення інших країн. Україна не має свого кіномистецтва (яке за правильної побудови сфери могло би годувати свою країну), зате Україна має свій міжнародний кінофестиваль. А чом би й ні? Чим не альтернатива розвитку культури??...

Не впевнена, що телевізійну сферу можна віднести до мистецтва, але всеж вона має нині величезний вплив на соціо-культурний розвиток нації — тож варто її таки відмітити. Думаю, кожен,хто читає цю статтю, не гірше за мене знає, ЩО показують по нашому телебаченню. Ми абсолютно забули про те, що ми можем створювати власний якісний продукт — тож ми купляєм найгірші зразки закордонних шоу, робимо їх іще гірше, ніж за кордоном і випускаємо це в ефір. Або ж просто купляєм готовий продукт із-за кордону! Що дивляться наші діти? Покемонів, шрека, сейлормун і мультик про тупу і злу балакучу губку! На чому виховуються моральні принципи наших підлітків? На Дом-2, Універ, Сауз парк, Гаррі Поттер і таке інше?? А потім ми дивуємось чому молодь стала такою злою і байдужою! Вона тим виховується! Чого ви від неї чекаєте?

Продовжувати цей список можна без кінця. На жаль... Вже багато років культура є чи не останньою сферою, на яку керівництво держави звертає увагу. Ані фінансування, ані контролю, ані певних директив. Таке враження, що в Україні культури просто не існує. Є люди, які навчилися на цьому заробляти, і які, пхаючи свій жахливий продукт в маси, просто гублять націю і її духовність. І є люди, які просто живуть своїм мистецтвом, намагаються щось робити добре, творити справжні зразки культури — проте їх ніхто не чує і не бачить — вони, як то кажуть “варятся в своём соку”. Немає цензури, немає рівня культури, немає розуміння того, що без духовного розвитку всіх разом і кожного громадянина окремо — не буде розвитку держави як такої. Бо з кожним роком нація буде тупішати, нею буде все легше і легше керувати, і тоді врешті решт прийде час, коли вже неможливо буде щось змінити. Бо час не вертається назад.

Але нині ще є можливість запустити зворотній процес! Ми можемо разом із побудовою мерітократичної держави побудувати мерітократичне мистецтво у цій державі!!! Де будуть виступати, зніматися і знімати, малювати, писати і так далі — гідні! Справжні митці! Різні, різних течій, але справжні! Талановиті, а не проплачені чи свої! І тоді наші діти будуть виховуватися на справжньому гідному мистецтві, вони будуть рости з нормальними моральними принципами, бо саме культура і мистецтво формує їх у людині!

З цього приводу є деякі думки. Саме тому сьогодні звертаюсь до вас, шановні мерітократи. Тому що вважаю — настав час діяти. Нижче викладені лише деякі конструктивні думки з приводу того, із чого можно було би починати робити кроки на шляху змін і побудови справжнього мистецького простору в Україні. Викласти все наразі не можливо — сфера величезна, тож і роботи в ній багато. Представляю вашій увазі тільки основні тези програми розвитку культурного напрямку в Україні силами МПУ.

Мета — формувати і підіймати культурний (духовний, інтелектуальний, творчий) рівень населення українців, підвищувати їх інтерес до свого “культурного продукту” (автора, виконавця тощо) і як наслідок навчити пишатися своїми талантами, зустрічі з якими буде шукати як вітчизняний, так і закордонний глядач. Давати можливість українським талантам розвиватися і гідно працювати в своїй державі.

Завдання:

1.           Нести культуру “в маси” - везти зразки справжньої, достойної української культури в усі куточки нашої країни. (Пропонується використовувати досвід так званих “агіт-бригад”, що існували раніше).

2.           Доносити на екрані якісний продукт — тобто формувати достойний ефірний простір, складений із якісних фільмів, мультфільмів, телепередач, концертів — у більшості своїй вітчизняного виробництва – такий, що буде заснований на менталітеті саме наших людей, проте буде впливати і поступово корегувати спотворену нині ідеологію та психологію, вирівнюючи і підіймаючи дорослого глядача і формуючи зростаюче покоління. Оскільки вийти одразу на рейтингові телеканали буде досить складно, а створення свого ТВ — каналу потребує значних ресурсів, пропонується на першому етапі створити он-лайн телеканал, що буде відповідати всім заявленим характеристикам та активно його популяризувати, особливо серед молоді. Аналогічний крок можна зробити і в напрямку радіомовлення.

3.           Культмасова робота в різноманітних соціальних верствах конкретних теріторіально-адміністративних одиниць (дитячі будинки, клуби, відділи соціального забезпечення, установи закритого типу тощо).

4.           Створити національний культурний рух — «Мистецьку революцію», покликану докорінно змінити стан культури і мистецтва в Україні.

Методи:

1.           Створювати творчі бригади, які везуть різноманітні мистецькі заходи в різні населені пункти України. Разом із ними їдуть представники партії (бажано психологи), які до та після заходу проводять з охочими бесіди щодо мерітократії, доносять головні її ідеї, закладають фундамент для формування нової ідеології у населення. Бажаючі можуть на місці подати заявку до вступу в ряди МПУ. Важливим фактором є те, що дані дії виконуються не безпосередньо в передвиборчий період, а протягом кількох років.

2.           Створювати власні он-лайн канали теле- і радіомовлення. Популяризувати їх серед вітчизняного споживача, особливо молоді та активного інтелектуального населення.

3.           Проводити регулярні мистецькі заходи в соціальних структурах різного типу (дитячі будинки, інтернати, лікарні, закриті військові частини, установи закритого типу і т.д.).

4.           Для створення «Мистецького руху» пропонується спочатку створити сайт (краще соціальну мережу), до якого будуть запрошуватися талановиті митці різних галузей. На сайті будуть викладені основні завдання руху і запропоновані певні заходи, через які можливе досягнення спільної мети – створення якісно нового культурного простору в Україні. Сайт буде нерозривно пов’язаний із он-лайн теле- і радіоканалами (див. пункт 2). Надалі разом із розвитком руху планується створювати власні телеканали та радіохвилі саме у ефірному просторі. Діяльність «Мистецького руху» також передбачає постійне проведення різноманітних мистецьких акцій – фестивалей, концертів, вистав, показів, виставок і т.д.

        Сподіваюся, що викладені думки знайдуть відгук в мережі. Наголошую іще раз на тому, що в цій статті і проблематика, і методи вирішення питання викладені дуже стисло. Проте є бажання працювати у цьому напрямку. Впевнена, що разом ми зможемо змінити стан мистецтва в Україні на краще!