Час, як відомо, плине швидко. Вже більше семи місяців існує та намагається творчо працювати наша спільнота.  Успіхи наші дуже скромні, але все ж декілька десятків наших колег, сподіваюсь, отримали якісь нові знання, нове бачення про  можливості системного мислення з метою розв’язання різних життєвих проблем, або хоча б ознайомились з інформацією, що такі взагалі існують.

    З часом, більш чітко вимальовуються і цілі, і реальні можливості діяльності нашої спільноти.  Поступово усвідомлюється багатьма і потреба в таких нових підходах, якщо ще не на рівні необхідності, то принаймні на рівні корисності.  Наслідком такого усвідомлення можна вважати створення Інституту мерітократії  МПУ, який фактично виріс із цієї нашої спільноти.

     В той же час, ніякі тільки організаційні заходи не здатні нічого вирішити без, хоча б мінімальної кількості, підготовлених та зацікавлених в реальній роботі людей.  І тут, я переконаний, справа далеко не тільки в безоплатному ( на громадських засадах) характері таких робіт.

     Справа частково і в тому, що в нашій роботі використовується досить незвична для більшості методологія: системний функціональний та функціонально – вартісний аналізи, які, на наше глибоке переконання, тільки і можуть допомогти у розв’язанні більшості поставлених задач.

     Ця моя публікація має за ціль запросити до більш активної співпраці нових членів спільноти, перш за все киян, які хочуть і можуть виділити хоча б півдня на тиждень для такої роботи.

       А щоб їх не «лякала» показна складність нашої  методики наведу нижче аргументацію, яку вже використовував в публікаціях раніше.

       Так навіщо ж потрібна  якась нова, відмінна від звичного, методологія роботи, якій не навчають навіть в сучасній Українській вищій школі?

    Як на мене, є, як мінімум, дві такі нагальні потреби:

       -  Отримати більш ефективний інструмент досліджень, який би дозволив віднайти такі рішення, які не вдавалося отримати дотепер іншим;

       -  Привести до «спільного знаменника» весь розмаїтий спектр знань, досвіду, характерів та темпераментів різних фахівців, представлених в спільноті,  для організації ефективної командної роботи.

       Намагання групи ініціаторів організувати  навчання методології функціонального мислення серед членів нашого мерітократичного загалу, в межах спільноти «Функціональна модель України» -  не дали помітних результатів.  На це можна віднайти багато причин, але то є факт.

   Таким чином, спостерігається дещо патова ситуація: з одного боку, ми маємо ефективний методологічний інструмент досліджень, який гарантує їх високий ККД, а з іншого - маємо численний загін висококваліфікованих фахівців в різних галузях, які не володіють цим інструментом.

    Багатьом здається, що більш-менш повно засвоїти навички використання таких інструментів,  для вже сформованих дорослих людей є досить проблематично, а тому  не варто і починати.

     Дійсно, певна кількість нових термінів та різних «класифікацій» може і налякати, і відштовхнути. Особливо тих, хто не слухав лекцій, а намагався осягнути предмет з допомогою дещо застарілих підручників та нечисленних публікацій, на кшталт:   http://meritokrat.org/groups/talk_topic?id=252 , без набуття необхідних практичних навичок.

   То що ж робити?     Очевидно, доцільно опановувати нові технологічні підходи (в тому числі і мислення) прямо в процесі спільної нашої роботи, бо ж часу немає.

   І тут  на думку приходить, здається досить коректна, аналогія з мого власного життєвого досвіду.  

       Багато років тому назад, як і багато хто з нас, я навчався на водійських курсах для отримання  прав категорії «В».  Навчалися довго, ретельно, здається 3 місяці. В голові, розумієте, повна «каша».  І ось, на останнє заняття приходить лікар, який має завершити курс навчання лекцією про першу медичну допомогу та інший «мед-мінімум», що  має знати кожен майбутній водій.

       Лікар – чоловік, напевно теж водій з немалим стажем, привітавшись сказав, приблизно таке: « Вас тут довго навчали, але не хвилюйтеся - ви всерівно все забудете, та воно  вам і не дуже потрібно. Щоб успішно та безаварійно їздити необхідно знати зовсім небагато:

-   на червоний та жовтий сигнал світлофора – стій!

-   на зелений – їдь!

-   пропускай всіх, хто праворуч;

-  тримай дистанцію;

-   не перевищуй швидкість;

-   вмикай повороти, крути головою та не роби різких рухів… і, здається, все…;

-  а-а… ще, власне «медичне», май підголовник та прив’язуйся паском безпеки.

    А погодьтесь, по великому рахунку, це ж і справді майже все, принаймні досить, щоб їздити, не створювати аварійних ситуацій та залишатися живим.

      Ну, а в нашому випадку?  Ми всі хочемо вміти ефективно мислити, щоб знаходити найкоротші шляхи вирішення проблем, які нас оточують: від власного здоров’я та проблем сімейної злагоди та достатку, до глобальних проблем партійного та державного будівництва.

      І тут, мені здається, все не так складно.

      По-перше, завжди та обов’язково треба детально і конкретно  формулювати задачу (ціль, мету, головну функцію, якщо треба, «національну ідею»), у функціональному вигляді. Тобто, яку функціональну якість та кількість ви хочете отримати.

     По-друге, необхідно досконально дослідити систему - «носій проблеми» (структуру, зв’язки, перетворення, функції, вартості).  Тут зайвої інформації, як правило, не буває.

     По-третє, треба виявити (а вони самі будуть кидатися в очі) всі невідповідності та «абсурди» в системі та сформулювати технічні протиріччя.  Тобто, «ось воно зараз так, а мало б бути інакше».

     По -четверте, розглянути можливі варіанти усунення виявлених протиріч (частіше за все, на той час, вони теж стають очевидними) та вибрати найбільш ефективні та прийнятні.

    І п’яте, останнє,  необхідно ретельно та реалістично продумати та детально розробити план (програму) втілення нових рішень в життя та наполегливо домагатися їх повної реалізації.

     Ось і все!   Як на мене, то ці п’ять послідовних кроків в напрямку вирішення будь-якої проблеми і є уособленням системного функціонального підходу та того самого здорового глузду, попри, звичайно, певні спрощення .

   А спеціальні « термінології» та «класифікації» залишаються в підсвідомості кожного, хто пройде ширший курс навчання і створють відчуття міцного фундаменту системності та логічності цих кроків.

       Дуже б хотілося, щоб ці прості та, як на мене, абсолютно беззаперечні, загальні, але принципові, постулати були консенсусно сприйняті всіми членами нашої спільноти.  Це б створило надійне підгрунтя для нашої подальшої спільної успішної роботи.

      Передбачаю, деякі здивовані, а може і роздратовані зауваження на кшталт: «Що ж тут нового? Що ж тут неясного? Ми ж завжди майже так і робимо…».  Дійсно, немає тут ніякої екзотики, але погляньте навкруги – все робиться строго «навпаки», проти здорового глузду: створюються державні структури, а лише потім для них шукають роботу, яку називають функціями, теж саме з посадовцями; митник та прикордонник сидять поруч та «обслуговують» одного туриста на кордоні, але підпорядковані різним генералам в Києві; всі і вся навкруги, як правило, працюють та витрачають кошти «на сам процес», а не «на кінцевий результат». Це все результати саме предметного мислення. 

    Давайте тепер разом поміркуємо над цим у руслі програмних засад нашої партії.  Дійсно, мало ж критично проаналізувати програму, наприклад: http://meritokrat.org/groups/post?group_id=117&id=1894  , а бажано і дати вичерпні відповіді на всі запитання, що виникають.

    Ми з Вами здатні і повинні це зробити.  Пропоную ще раз прочитати програму  http://m-p-u.org/programa  вибрати серед 27 засад, напрямки в яких Ви вважаєте себе найбільш компетентними та долучитися до їх детальної розробки.  Всіляку методичну допомогу та підтримку буде забезпечено.   Звертайтеся.

    І ще.  Наша спільнота відкрита, але це не значить, що це трибуна для «глядачів», «вболівальників» чи критиканів.  Наша спільнота – робочий майданчик.                Бажаю нам всім успіху.