Наша спільнота «Функціональна модель України» існує півроку і нараховує трохи більше ста членів.

До цього часу вона виконала певний обсяг просвітницької і дослідницько-навчальної роботи силами невеликої робочої групи чисельністю до 8 чоловік.  

Зокрема було опубліковано близько тридцяти матеріалів з тематики інтересів нашої спільноти. Проте головною і найважливішою працею була науково-практична розробка Функціональної моделі (ФМ) та Функціонально-вартісної діаграми (ФВД) системи «Держава Україна».

Майже половина із загальної чисельності зареєстрованих членів спільноти виявили певну зацікавленість до розгляду запропонованих тем і брали можливу для себе участь в навчальних семінарах, обговореннях, експертних оцінках, тощо.

Процес виконання  робіт, а також їх результати постійно висвітлювалися на сторінках спільноти і Ви маєте змогу, при бажанні,  тут їх ще раз переглянути.

Таким чином, кілька сотень відвідувачів сайту «Мерітократ» змогли познайомитись із функціонально-вартісним аналізом (ФВА), як певною системою методів і сферами їх застосування, побачити конкретний приклад практичного використання окремих методичних підходів та оцінити їх інструментальні можливості, мали нагоду ознайомитись з технологією застосування ФВА для вирішення конкретних завдань, зокрема й  позв’язаних з проблемами партійного та державного будівництва.

    Станом на сьогодні, на нашу думку, свої навчально-демонстраційні функції спільнота ФМУ виконала і її подальше існування в такому вигляді вже не має сенсу. 

    Знов же, на нашу думку, вже варто переходити до практичних досліджень, результатами яких були б проекти конкретних документів програмного, методичного та пропагандистського спрямування, так необхідних для сьогоднішнього партійного та майбутнього державного будівництва.

    Використовувати чи не використовувати ці проекти в своїй практичній роботі Партія, в особі своїх керівних органів, безумовно має визначати окремо в залежності від бачення своїх конкретних тактичних чи стратегічних завдань.

   Але, будь-якому випадку, були б отримані нові системні та конструктивні бачення, ідеї, знання та напрацювання, яких не має жодна інша політична сила.

    Отже, з ситуації, як завжди, є «два виходи»:

а) припинити роботи в спільноті ФМУ, прийнявши їх дотеперішні результати «до відома» та подякувати ентузіастам;

б) продовжити роботи  у вже напрацьованому напрямку, наприклад, деталізувати функціональну модель на четвертому рівні структуризації, синтезувати функціонально зумовлену та технологічно орієнтовану організаційну структуру держави Україна, регламентувати внутрішні технологічні зв’язки в ній, шляхом розробки проектів нових законодавчих ініціатив, відповідних нормативних актів та організаційного забезпечення їх впровадження тощо.

Результати цих розробок могли б також ефективно використовуватися в агітаційно-пропагандистській і навчально-просвітницькій роботі як в партійному середовищі, так і серед населення. Але на сьогодні, такий варіант продовження робіт, поки-що, не знаходить необхідного розуміння та підтримки.

Тож, можливо, доцільно було б трансформувати  існуючу спільноту ФМУ в, такий собі,  «Громадський інститут мерітократії», поклавши на нього виконання значно вужчих і конкретних завдань,  наприклад, розробку методичних матеріалів для місцевих організацій та первинних осередків на кшталт «Функціональний підхід до формування партійної організації, як центру регіональної системи життєдіяльності громадян» та ін.

   Але в усіх випадках, успішний розвиток роботи практично не можливий до поки не з’являться люди, які дійсно бажають її робити.  А ось вже з цією задачею існуюча спільнота ФМУ, треба визнати, не справилась.

Поки що не з’явились молоді енергійні люди, які б взялися за цю роботу, як за одну з головних в своєму житті, що забезпечить їм і життєвий і кар’єрний успіх.  Хоча потенційні можливості цього напрямку діяльності – безмежні.

Отож і постає перед нами всіма зовсім не риторичне запитання:  «Ну й що тепер робити?». 

Є така неоднозначна, але дуже корисна формула, яку дехто трактує як правило: «Будь-яке рішення – прийняте вчасно – вірне!».

                                       Олександр Гнєдаш,

                                         Євген Голибард.