Не буду писати, чому потрібна нашій партії мета і чи потрібна вона взагалі. Вважаю аксіомою, що мета партії потрібна.

Мета партії складається із двох складових. Перша, головна, відбиває наше бачення ідеальної моделі суспільства. Це цивілізаційна складова мети, зовнішня по відношенню до партії, мета для усього суспільства. Друга складова підпорядкована першій. Вона визначає, у який саме спосіб ми робитимемо перехід від чинного стану суспільства до такого, який ми вважаємо правильним, яким буде роль і місце партії під час здобуття політичної влади, у перехідний період після здобуття політичної влади до перебудови суспільства відповідно до нашої моделі, після укорінення суспільства на запропонованих нами принципах, яким має бути вектор подальшого розвитку суспільства. Одночасно друга складова мети є відносно самостійною, тому що способи досягнення першої складової мети можуть бути різними, відповідно різною може бути партія, її завдання, склад, структура, способи діяльності. Друга складова мети має значення переважно для самої партії. На відміну від першої складової, вона може змінюватися залежно від зовнішніх умов. ЇЇ доцільно розглядати у розрізах партійного будівництва, пропаганди і агітації, стратегії і тактики діяльності партії.

Далі йдеться лише про першу складову, саме її партія пропонує суспільству. Метою є обґрунтування пропозицій стосовно ціннісних засад визначення мети партії.

Формулювання мети є тим наріжним каменем, без якого не відбудеться партія. Правильно визначена і описана мета є необхідною умовою успішних дій.

Як правильно визначити мету? На це питання партія ще не дала однозначної відповіді. Є три основних способи. Перший спосіб інтуїтивний, спонтанний винахід правильного рішення, натхнення талановитої людини. Другий спосіб «мозкового штурму», колективний пошук істини спеціальною групою фахівців. Третій спосіб логічного обґрунтування, на основі усвідомлених світоглядних цінностей і наукових методів. Для партії вважаю правильним третій спосіб через письмове визначення позицій, їхнє обґрунтування, публічний захист. За результатами публічного обговорення доцільно провести семінар і створити робочу групу для остаточного доопрацювання напрацьованого і написання узгодженого варіанту.

Пропоную розглянути, якою може бути мета розвитку суспільства України залежно від прийнятих нами цінностей. Обмежимо мету планетарними умовами розвитку людської цивілізації. Зробимо це лише для спрощення моделі, для першого кроку, для програми-мінімум. Для себе будемо пам’ятати, що людство має і космічну місію, місію у Всесвіті. Інше питання, чи виявимося ми спроможними її виконати.

Вибір зробимо між цілями, на досягнення яких пропонуємо спрямувати ресурси країни. Відкинемо демагогічну пропозицію досягти усього, хто що забажає. Ресурси обмежені, тому на все що заманеться їх не вистачить, необхідно визначити пріоритети. Необхідно визначити ціль, на досягнення якої буде спрямований можливий максимум ресурсів, на решту цілей спрямуємо достатній мінімум ресурсів.

Основних цілі чотири, вони можуть поєднуватися у меті в різному співвідношенні. Умовно назвемо їх ціллю розвитку, ціллю підтримання, ціллю споживання, ціллю домінування. Перших трьох цілей ефективне суспільство спроможне досягати за рахунок власних зусиль і ресурсів. Ціль домінування полягає в експансії, в підкоренні і експлуатації інших націй, народів, держав, у привласненні їхніх ресурсів. Пропоную її відкинути й не розглядати як припустиму для України.

Ціль розвитку головним пріоритетом визначає випереджаючий розвиток суспільства. Розвиток дає можливість ефективно змінюватись відповідно до змін зовнішніх, незалежних від нас чинників, переходити на вищі якісні рівні суспільства, випереджати конкурентів (інші цивілізації, культури, держави), завчасно прогнозувати ймовірні загрози і уникати, відвертати або долати їх. Перша ціль вимагає зосередження зусиль і ресурсів на науково-технологічному розвитку в обраних пріоритетних напрямах у поєднання з випереджальним людським розвитком, інтелектуальним і фізичним, із створенням найкращих умов для відтворення у поколіннях здорової нації і для повного розкриття творчих здібностей кожної людини. Ціль розвитку вимагає безперервного і гарантованого спрямування значного обсягу ресурсів на фундаментальні, пошукові, прикладні дослідження і розробки.

Ціль підтримання вимагає створення стійкої матеріальної й інформаційної інфраструктури суспільства. Стійкість інфраструктури суспільства полягає у її спроможності зберегти умови, необхідні для виживання і відновлення суспільства за будь-яких руйнівних впливів. Стійка інфраструктура дозволяє зберегти і відновити необхідні для існування і розвитку суспільства знання, уміння, навички, технології (як прогресивні, так і регресивні), забезпечити за будь-яких умов достатній для виживання населення рівень споживання.

Витрати ресурсів на досягнення цілі підтримання нерівномірні. Вони можуть бути значними під час створення інфраструктури суспільства і невеличкими для її утримання і розвитку. За сприятливих умов витрати на досягнення цілі  підтримання можуть бути тимчасово припинені.

Ціль споживання полягає у задоволенні потреб населення у споживанні матеріальних ресурсів. Слід пам’ятати, що потреби у споживанні матеріальних ресурсів залежать в першу чергу не від природних, а від культурних чинників, від прийнятого у суспільстві способу життя, від суспільної моралі. Об’єктивно існує лише нижня межа споживання, її природний рівень, що визначається необхідністю виживання людей і підтримання певного рівня працездатності. Верхня межа споживання встановлюється свідомим обмеженням. Слід зазначити, що споживання для «безвідповідальної більшості» людей є більш зрозумілою і близькою ціллю, ніж розвиток і підтримання, і часто використовується як спосіб маніпуляції цією частиною суспільства через поняття «гідне життя» і «рівні можливості». Прихованою (часто неусвідомленою) формулою суспільства споживання є  будь яке визначення мети, яке пропонує кінцевий статичний стан («сильна», «успішна», «передова» і таке інше країна) без наголосу на векторі подальшого розвитку. Без обмеження верхньої межі споживання паразитує спочатку на розвитку, а у подальшому на підтриманні. Зосередження суспільства на споживанні (добробуті) як головній цілі зазвичай або зупиняє розвиток, або призводить до невідновлюваного витрачання ресурсів і руйнування природного середовища. Саме це ми маємо як наслідок розвитку європейської і північноамериканської цивілізації з їхнім пріоритетом споживання.

Важливим є те, що випереджальний розвиток дозволяє у разі необхідності швидко збільшити рівень споживання. Навпаки, випереджальне споживання у будь-якому разі гальмує розвиток. Підтримання інфраструктури потрібне і в тому, і в іншому разі, але у довгостроковій перспективі суспільство, орієнтоване на розвиток, спроможне спрямувати на підтримання більше ресурсів, ніж суспільство, спрямоване на споживання.

Пропоную перший вибір зробити на користь мети розвитку.

Саме для цієї мети готувати гідних людей, мерітократів. Виявляти, навчати, підтримувати тих, хто усвідомлює першорідність розвитку відносно споживання і підтримання.

Обрання цільової спрямованості мети є лише першим кроком до її повного визначення.

Далі необхідно обирати між пріоритетами особистого і суспільного, глобального і національного, конкурентного і солідарного.