Грузинські сльози щастя й горя торують український шлях

Про неймовірний стрибок Грузії говорили і писали дуже багато, і я певен, що ви вже неодноразово про це читали. Вирушаючи до Грузії, я прагнув побачити це на власні очі, поговорити з людьми особисто, — отже, виробити свою власну точку зору і, найголовніше, отримати з цього якісь уроки для України. Сила позитивних і негативних емоцій виявилася такою, що тиждень я просто не міг взятися до роботи над нотатками.

Залишимо за рамками цих роздумів мою давню любов до грузинського народу і культури — ще з часів служби в армії, коли я з ними вперше познайомився. Залишимо також описи грузинських краєвидів і мальовничих куточків, центрів давньої грузинської духовності та амбітних новобудов. Намагатимуся, аби ці почуття і картинки не затьмарили спроб зрозуміти, що відбувається в країні сьогодні.

Перша частина цих нотаток присвячена реформам в Грузії, друга — Президенту Михаїлу Саакашвілі, третя — висновкам для України. Знайомі з предметом можуть пропустити першу або й другу і перейти безпосередньо до останньої.

Про автора: Валерій Пекар - президент компанiï "Євроiндекс", учасник проекту "Бренд Мiста - Справа Мiстян". Підприємець з 18-річним досвідом у сфері маркетингу та комунікацій. Член ради директорів Всесвітньої асоціації виставкової індустрії UFI. Отримав ступінь MBA у kmbs. Учасник бізнес-туру випускників kmbs до Грузії.

Автор більше 200 статей з маркетингу, менеджменту, інформаційних технологій, футурології.

ГРУЗІЯ 2.0

Почнемо з очевидного. Грузія протягом надзвичайно короткого часу впровадила величезну кількість реальних реформ (повний перелік дивіться тут). Головною і першочерговою реформою стала антикорупційна — і це зрозуміло, адже корупція знищує всі спроби реформування, і нам в Україні це добре відомо. Фактично в країні була повністю «знесена операційна система та інстальована нова» — всі міністерства і відомства були або ліквідовані, або повністю переформатовані; майже всі чиновники були звільнені, їхнє місце зайняла молодь, а чисельність держслужбовців була значно скорочена. Встановлення жорстокої системи відповідальності за хабарі та самодурство, аж до довічного ув’язнення, і показові покарання були б недостатніми. Найголовніше — відбулася повна зміна людей у владі та силових органах. Прийшли не просто нові, молоді, незаплямовані й не зіпсовані системою люди — прийшла нова парадигма мислення. Сьогодні в Грузії середній вік урядовців — 27 років.

Важко уявити, що можливо ліквідувати корупцію в Грузії — найбільш корумпованій країні колишнього Радянського Союзу, де без «підмазки» не відбувалася жодна дія, де психологія блату «ти — мені, я — тобі» була закладена в підмурок національної свідомості. Ще важче уявити, що це вдалося зробити так швидко (і це, правда, підтверджують численні дослідження авторитетних міжнародних організацій). Сьогодні ми в Україні часто згадуємо у розмовах біблійну історію про 40 років поневіряння пустелею, необхідних для зміни мислення через зміну поколінь. Так невже можна швидше?

Якщо реформу урядування вважати «операційною системою», то інші реформи — це застосування, тобто applications. Зміна «операційної системи» створила основу для впровадження наступних реформ. Однією з частин антикорупційної реформи було скасування контролюючих органів, які живляться з бізнесу і громадян. Напевне, найбільший ентузіазм викликало скасування ДАЇ (чи це я приміряю на українські реалії?). Уявіть — просто скасування. В один день було звільнено тисячі міліціонерів. Певний час в країні взагалі не було автоінспекції. Чи стало менше порядку на дорогах? Не стало. Адже порядок на дорогах — це переважно результат сумління і майстерності водіїв. Так само було ліквідовано велику кількість «перевіряючих» (тут і далі я позначаю курсивом пострадянський суржик). Загалом кількість держслужбовців зменшили вдвічі, а заробітну плату решти — підвищили в 15 разів. Не дивно, що за таких умов електронне урядування, принцип «єдиного вікна» та інші речі, які про що ми 20 років лише говоримо на конференціях, стали реаліями життя.

Окремо треба згадати про ліквідацію такого глибоко вкоріненого в радянську систему соціального інституту, як «вори в законі». Спосіб, в який це було зроблено, значною мірою нагадує аналогічний епізод в оперному театрі з фільму «Ліквідація». Хто бажає, може знайти багато цікавих деталей цієї історії. Це не єдиний захід проти злочинності, але вулична злочинність зникла — практично немає крадіжок та вбивств.

Відбулася масштабна приватизація — за словами тогочасного міністра економіки Кахи Бендукідзе, «продавати потрібно все, окрім совісті». На сьогодні в державній власності залишилися лише пошта і залізниця (і то ненадовго).

Вдалося зрушити реформу охорони здоров’я. Сьогодні поліс медичного страхування мають 1,7 млн. громадян із 4,5 млн. Уряд не просто пропагував нову систему, але й впровадив проект пільгового придбання полісів для окремих верств населення. За державою залишилися лише ті шпиталі, які є принципово нерентабельними (онкологія тощо).

Окрему увагу було приділено освітній реформі. Всі навчальні заклади було включено в реальну конкуренцію через механізми ваучерного фінансування. Централізований екзамен підрубав коріння корупції. Запровадження англійської мови і комп’ютерної грамотності з першого класу можна було б не вважати  надзвичайним досягненням, якби не знати, що нам до цього далеко.

Сьогодні Грузія посідає 4-е місце у світі за прозорістю податкової системи. Податків було 26, стало лише 6. Ось ставки основних податків: прибутковий податок громадян за плоскою ставкою 20% (жодних додаткових платежів у так звані «соціальні фонди»), податок на прибуток підприємств 15%, акциз за ставками 2-5-12% залежно від товару, ПДВ 18%, податок на дивіденди 5% (з 2014 року — 0%) та податок на власність, менший за 1%. Ключовий елемент тут, звичайно, прибутковий податок — така прозора система і низька ставка (звичайно, разом із загрозою покарання) призвели до повної прозорості грузинської економіки, відсутності «тіньових грошей» і подвійної бухгалтерії. І це країна, яка нещодавно взагалі не мала «білої економіки»! Врахуйте прозорість адміністрування і реальну податкову амністію, нульову митну ставку практично на весь імпорт - і ви захочете робити бізнес у Грузії.

Важливу роль відіграла комплексна регуляторна реформа. Згадаю лише відкриття компанії за принципом «єдиного вікна» за 1 день — це максимальний строк, інакше чиновники будуть покарані. Важко повірити, що максимальний строк проходження контейнера через митницю складає 7 хвилин — з восьмої хвилини вмикається персональна відповідальність митника за порушення строку, аж до негайного звільнення. «Таким чином, ми ліквідували митницю як клас», — посміхається Михаїл Саакашвілі.

Виходячи з реалій життя, були визначені пріоритети грузинської економіки. Саме сюди йдуть інвестиції. Це виробництво експортних товарів, готелі, транспортно-телекомунікаційна інфраструктура, гідроенергетика. Разом з тим, уряд не має чітко вираженої промислової політики, вбачаючи свою задачу у створенні прозорих і привабливих правил гри для всіх, радше ніж у підтримці окремих галузей. «Ми не плануємо піднімати виробництво в країні», — говорили урядовці, з якими ми спілкувалися. «Адам-смітівська» віра в те, що ринок все сам владнає, постійно звучала в їхніх словах.

Разом з тим, не можна сказати, що по завершенні приватизації держава повністю вийшла з економіки. Вплив здійснюється через спеціальні економічні зони і проекти. Умовою для створення спеціальних економічних зон є експортна орієнтованість виробництва. Спеціальні проекти впроваджуються, в першу чергу, в сфері туризму: так, наприклад, у вільній туристичній зоні Кобулеті інвестори-готельєри на 15 років звільнені від податків на прибуток і власність. Держава не лише продає землю дешевше за приватних власників, але й підводить необхідні комунікації і навіть за власний рахунок робить ескізний проект. Вже зараз Грузія приймає 3 млн. туристів на рік, за три роки їхня кількість має зрости до 5 млн., тобто перевищити чисельність населення.

Країна, яка у 2006 році імпортувала майже всю електроенергію та потерпала від постійних і тривалих відключень, сьогодні експортує її стільки, скільки тоді імпортувала. Уроки Грузії доводять: енергетична незалежність надзвичайно важлива і є можливою, якщо стає національним пріоритетом.

Звичайно, країна має проблеми. Високий рівень безробіття гонить людей за кордон, і саме тому зростає грузинська діаспора в Україні. Хоча, мені здається, ці люди колись повернуться, бо вже сьогодні повертається освічена молодь, яка має високі шанси отримати роботу.

Торговельний баланс залишається дефіцитним — так і не змогли в країні повністю подолати наслідки російського ембарго. Разом з тим, досвід корпорації «Боржомі», з генеральним директором якої нам пощастило поспілкуватися, довів: сильна управлінська команда навіть в таких скрутних умовах може знайти нові ринки збування. Як стверджує Михаїл Саакашвілі, сьогодні ступінь залежності Грузії від Росії дорівнює нулю. Принаймні, важіль економічного тиску в російського керівництва вже відібрано.

Головний результат реформ неможливо спростувати: ВВП Грузії за 5 років зріс у 4 рази, з 3 до 12 млрд. доларів. Звичайно, з нуля зростати легше - про це знає кожен підприємець і менеджер, адже країна була вщент зруйнована безперервними внутрішніми і зовнішніми війнами. Проте інші країни, де не відбулося таких радикальних реформ, не здобули схожих перемог. ВВП на душу населення в Грузії вчетверо за цей показник в Україні, а рівень іноземних інвестицій у цю привабливу країну нам і не сниться. Криза не зламала грузинської економіки, навіть зійшовшись у часі з російським вторгненням та ембарго.

За всіма міжнародними рейтингами, грузинські реформи є найуспішнішими у світі за останню чверть сторіччя. Наведу лише дві цифри: у світовому рейтингу привабливості для ведення бізнесу країна піднялася з 147 на 11 місце.

Найбільш вражаючим кроком стало прийняття Акту економічної свободи. Михаїл Саакашвілі заявляє, що не піде на третій президентський термін і не буде вигадувати путінських лялькових механізмів. Але якщо буде нова влада, то кермо реформ може обернутися в інший бік? «У нас немає 100-річної історії демократії», — посміхається Президент Грузії. І щоб захистити інтереси вітчизняних та іноземних інвесторів, парламент приймає конституційний акт, який дозволяє змінювати податкову систему лише шляхом загальнонародного референдуму (тобто ніколи — адже, зрозуміло, громадяни не проголосують за збільшення податків). Цей акт також фіксує граничні розміри державних витрат, дефіциту бюджету та державного боргу.

От ми й підійшли до історичної, без перебільшення, постаті, без якої неможливо уявити грузинські реформи. Любителі поговорити про роль особистості в історії, ласкаво просимо до нового президентського палацу!

ПРЕЗИДЕНТ

Навіть знаючи про його вади, неможливо не потрапити під його чари. Неймовірна відкритість та відвертість, швидкий і гострий розум, образна мова і почуття гумору аж надто ваблять у порівнянні з українським, російським, білоруським колегами. Ми зайшли до президентського палацу без перевірки посвідчень особи, без рентгенівських машин, рамок і собак, без вилучення телефонів. Ми півтори години вільно ставили Михаїлові Саакашвілі гострі запитання, і він гостро і відверто відповідав, часто не дослухавши до кінця. Певні цитати з цієї зустрічі вже опублікував Дмитро Джеджула.

На тлі вщент зруйнованої країни Саакашвілі отримав фантастичний кредит довіри. У 2004 році за нього проголосувало 96% виборців — неймовірна цифра в умовах демократичного плюралізму. Після добровільної відставки на дострокових виборах 2008 року за нього проголосувало 90% тих, хто прийшов на виборчі дільниці. Як же по-різному такий кредит довіри був використаний в Грузії і в Україні! Саакашвілі буквально поставив країну догори ногами, не втративши ані місяця, ані тижня. «Не може бути жодних компромісів у реформах — якщо ви не використаєте кредит довіри, пізніше спротив буде більшим», — певен Президент Грузії. На питання, про що він жалкує, Саакашвілі відповідає: лише про недостатню рішучість при проведенні тих або інших реформ.

Свої перетворення він називає повномасштабною соціальною революцією. «Одні й ті ж люди, одні й ті ж сім’ї керували цією країною 300 років, — каже Саакашвілі. — В них було і багатство, і влада, але ж треба розмежувати владу і багатство. Сьогодні прийшли нові, включаючи сільську молодь, адже в нас відкритий конкурс на всі державні посади. Звичайно, відсторонені від влади тепер невдоволені, вони ходять на демонстрації. Але це незначна меншість». Нову систему влади Президент називає меритократією — владою заслужених; адже, за його словами, клановості у владі нині немає, і кожен може просунутися тільки завдяки своїм успіхам.

Саакашвілі в захваті від своїх молодих колег-урядовців, він називає себе найстаршим у сьогоднішній грузинській владі. «Ми країна, де переважає молодь, і  тому всі чиновники мають бути молодими», — каже він. Він і сам прагне не просто виглядати, а й бути молодим, постійно відкривати для себе нове, навчатися чогось. «Треба вивчати нове повсякчас, — каже Президент Грузії, — Адже якщо нам потрібні в уряді талановиті люди — це творчі люди, вони завжди проти “статус кво”, і доки ми самі змінюємося, вони будуть з нами». Декілька урядовців, з якими нам довелося поспілкуватися, дійсно справляють враження — це молоді, надзвичайно розумні й освічені люди, які насправді живуть інтересами країни. Хотілося б бачити такими українських посадовців. «Сьогодні в уряді працюють молоді ідеалісти, і такі самі молоді люди повертаються в країну з еміграції, — стверджує Саакашвілі. — Якщо почати реально щось робити, люди звідусіль зійдуться допомагати. Сьогодні в політиці можна багато зробити, тож всі талановиті люди пішли у політику, навіть для бізнесу не залишилося».

Інша причина безперервності реформ (усміхається Президент Грузії) полягає в демократичному устрої країни. «У нас демократія, і щоб отримувати народну підтримку, треба повсякчас забавляти, тішити народ чимось новим», — розмірковує він. Мова його щира, витончена, і мимоволі жалкуєш, що встиг прочитати перед зустріччю його останнє інтерв’ю, — адже зараз він слово в слово невимушено повторює цілі абзаци з нього, повторює приклади й метафори, тож неприємне відчуття «дежа вю» не дозволяє повністю зачаруватися.

Саакашвілі аж надто виглядає, як рекламний агент Грузії, і він відверто зізнається в своїй функції. «В нас децентралізація влади, тож більшість рішень приймають без мене, — каже він.  — Я ж виконую роботу рекламного агента, витрачаючи час на збирання винограду то з американськими сенаторами, то з європейськими інвесторами тощо». До речі, символом децентралізації влади є переїзд парламенту Грузії до Кутаїсі (інші гілки влади залишаються у Тбілісі), де для нього будується новий архітектурний шедевр.

Кабінет Саакашвілі відображає його захоплення модерною архітектурою. Макети, фотографії, креслення… «Архітектура змінює менталітет нації», — стверджує він, і я особисто не можу не погодитися. Амбітні проекти — новий президентський палац, що височіє над містом, повністю прозора нова будівля МВС, скляний пішохідний міст через Куру, «абеткова» башта в Батумі (прикрашена літерами грузинської абетки), врешті, новий прозорий будинок парламенту в Кутаїсі — є загальнонаціональними об’єктами гордості. Свою любов до прозорих форм і матеріалів Президент Грузії пояснює просто — для нього це символ прозорості влади. Він, безперечно, має рацію в тому, що новий менталітет органів влади важко забезпечити в старих стінах, де радянські традиції буквально вросли в підлогу. Президент мріє про нові архітектурні шедеври, які примусять говорити про Грузію весь світ — наприклад, про 200-поверхову будівлю у Батумі, місто, яке він називає «грузинським Сингапуром».

Саакашвілі — жорсткий політик, що балансує на грані авторитаризму і популізму. «Треба когось скривдити, аби більшість зробити щасливими», — відверто заявляє він. Коли ліквідовували державні установи, одним підписом звільняли тисячі людей (так, в одну ніч було звільнено 35 тисяч даїшників, і невідомо, чи знайшли вони потім іншу роботу). Разом з тим, Президент спростовує уявлення про реформи як про непопулярні заходи. «Будь-яка хороша реформа завжди популярна», — певен він.

Про Михаїла Саакашвілі можна почути і прочитати багато поганого. Йому закидають розправу над опозицією, закриття опозиційних мас-медіа, розгін демонстрацій і навіть вбивства політичних супротивників, включаючи його власного прем’єр-міністра. Важко сказати, чи це все є інформаційною операцією російських спецслужб, але часто кеґебешний почерк таких повідомлень надто легко упізнається, особливо в тому, що стосується останньої війни. Йому закидають надзвичайні президентські повноваження й елітарну корупцію, що розквітає у верхніх ешелонах влади у той час, коли повсякденна побутова корупція повністю викоренена.

При цьому авторитарний, жорсткий і навіть жорстокий характер правління Саакашвілі неможливо приховати. Моє особисте ставлення до нинішньої грузинської влади затьмарює і завжди буде затьмарювати той факт, що мій особистий давній друг, підприємець середньої руки, був нею просто розчавлений: декілька років безперервних знущань, про які я від початку знав докладно, закінчилися цього року смертю від серцевого нападу.

Любов народу до Саакашвілі часом аж надто нагадує радянського «батька народів» та німецького «вождя нації». «Кожне його слово викликає стогін захоплення. Люди навіть не розуміють, що він говорить», — писав у 2003 році російський журналіст Андрій Колєсніков, свідок «революції троянд». «Чому люди похилого віку, які вмирають від голоду (пенсіяпісля реформ стала в декілька разів нижчою за прожитковий мінімум), все одно голосують за Саакашвілі?» — питав я грузинів. «Розумієш, він такий молодий, красивий, високий, привітний, розумний, освічений, — відповідали вони мені. — Тут когось привітає листівкою, там когось обійме публічно і щось прошепоче на вухо, тут надішле торт на день народження… Класно говорить… Люблять його, розумієш! Як його можна не любити?»

Кажуть, переможців не судять. Насправді їх просто занадто рано судити. Так само, як і переможених. Вирок виносить історія за кілька поколінь. Робесп’єр, Наполеон, Бісмарк, Сталін, Гітлер, Черчилль, Рузвельт, Рейган, Горбачов, Єльцин, Клінтон, Кучма, Обама. За життя можна захоплюватися чи ненавидіти. Вирок винесуть нащадки, і це буде справедливий вирок, бо вони єдині, хто має право судити з позиції вічності.

ГРУЗІЯ СЬОГОДНІ = УКРАЇНА ЗАВТРА?

Отже, які уроки ми маємо засвоїти з грузинського досвіду?

По-перше, зсередини, без зовнішнього вторгнення країна і народ не можуть бути зруйновані остаточно. Є межа, за якою вибухає соціальний котел. І тоді до влади приходять абсолютно нові люди, які проводять необхідні реформи. Так було завжди і всюди, винятків історія не знає. Питання до українців: чи обов’язково потрібна громадянська війна, аби стара система поступилася?

По-друге, новий режим у напівзруйнованій країні завжди буде жорстко авторитарним. У хаосі, що залишився від старої влади, без жорстокості не навести ладу. При цьому під колесо авторитарної державної машини потрапляють люди. Часто безневинні. «Рубають ліс — тріски летять», — кажуть у народі. Але що, коли це твої близькі чи ти сам?

По-третє, такий режим має бути популістським. Показові кроки в бік народних мас, показові процеси над корупціонерами, показові новобудови. Полум’яні виступи. Загальнонародна любов до нових лідерів, що стає запорукою надзвичайного кредиту довіри.

По-четверте, всі залишки радянської системи колись буде знищено. Вони не лише не вічні, вони вкрай недовговічні. Достатньо, щоб люди, які люблять і поважають все радянське, поступилися владою людям, які це ненавидять. Так сталося в Грузії, так буде і в нас.

Я певен, що сьогоднішня Грузія є моделлю майбутньої України. Авторитарний режим нових молодих політиків, що на хвилі народного спротиву приходить на зміну пострадянській клановій владі, змітаючи всі знайомі обличчя. Прагматичні, стрімкі й рішучі реформи. Зламані долі винних і невинних, внутрішні і зовнішні вороги, жорсткість і жорстокість. Популізм і авторитаризм в одному флаконі — мета виправдовує засоби.

Грузинські сльози радості й горя торують шлях для України.

Хто є наш український Саакашвілі? Декотрі вражають, що це хтось із теперішніх опозиційних політиків. Я певен: ні. Для того, щоб повністю зруйнувати систему, необхідно бути людиною поза межами системи. Люди системи можуть лише трохи змінити її, зробити більш або менш придатною, але не більше. Невдалий досвід українських реформ це підтверджує так само, як вдалий досвід грузинських, польських, чеських. Система є сильнішою за людей, вона перекручує й спотворює їхні наміри, перетворюючи всіх на своїх агентів. Зламати систему може тільки антисистема, підживлена хвилею народної підтримки.

Різниця між новим палацом Президента Грузії і вертолітним майданчиком Президента України дуже проста. Пишатися палацом може весь народ, це символ реформ і надій. Пишатися вертолітним майданчиком може лише сам Президент.

«Майбутнє Грузії залежить від України», — стверджує Саакашвілі, і цим він нагадує Збіґнєва Бжезінського, який неодноразово вказував на виключну роль України у запобіганні відновленню Імперії. «Але Україна сьогодні, як білка в колесі», — зауважує грузинський Президент, який жив і вчився в Україні, добре знає наші політичні реалії. І з ним не можна не погодитися.

Все ж таки не можу не сказати про грузинський народ хоча б кілька слів. Мене вражає їхня гордість за все грузинське. Мова, кухня, одяг, релігія, абетка, звичаї, історія, давні герої, традиції — все це не вважається якимось архаїчним, сільським, недолугим. Це все своє, сучасне й кровне. Це той підмурок, на якому будується життя в нещодавно зруйнованій країні. Впадає в око й релігійність грузинів (не лише сільських, а й столичних), і та роль батька нації, яку відіграє керівник Грузинської церкви. Мені сподобалося, як Католікос-патріарх Грузії Ілія ІІ зробив свій внесок у підвищення народжуваності, пообіцявши бути хресним батьком кожної третьої дитини у сім’ї.

При цьому видається важливим, що грузинський народ, незважаючи на свою невелику чисельність, є дуже мозаїчним. Географія Грузії така, що культурні відмінності між жителями різних її частин значно більші, ніж між мешканцями різних куточків рівнинної України. Є різні нації й конфесії, різні мови навіть в межах грузинського етносу.

На гербі Грузії написано ძალა ერთობაშია. Мені надзвичайно кортіло дізнатися, що це таке, тож я перемалював цей напис і показав першому зустрічному. Виявилося, написано: «В єдності — сила». Хіба для нас це новина, браття?

Джерело: нотатки Валерія Пекара в fb

Фото Валерія: Олександр Саврук

Фото на початку статті: http://kizikhi.livejournal.com/